Балада про кохання

Це було вже давно. Зразу й не пригадаєш-
Тому кілька десятків сторіч.
Там, де гаряче й сонцю, в спекотному краю
Жила перська красуня – НІЧ.

В її сукню зірок було вшито безмірно,
Старий місяць від сяйва аж зморщив чоло.
Були слуги в принцеси, були воїни вірні,
Лиш... коханого не було.

Приїжджали царі, залицялись. Охоче
Дарували скарби й навіть цілі міста.
Їх зворушила дивна екзотика НОЧІ –
Шелест вій і засмага її золота.

НІЧ усім відмовляла. Не любити втомилась.
Якщо серце не грає – чи лунатиме звук?
НІЧ печально над шляхом чумацьким схилилась.
Але раптом листа вітер кинув до рук.

Той конверт ясним променем сонця світився,
Він був присланий з Царства Журавлиних Пісень.
А у нім - фотокартка прекрасного принца,
Ще й підписано іменем гарним – ДЕНЬ.

НІЧ і ДЕНЬ листувались. Поцілунки в конверті
Пахли вірністю, м`ятою і чебрецем.
І пізнали розлуку і відстань два серця,
Сумували і плакали літнім дощем.

Як зустрітись закоханим? Безперестанку
Юні прагнули - та не могли:
Поміж ними постали сизокрилі світанки,
Поміж ними пахучі були вечори.

Але він шукав вихід, бо кохав її дуже.
Він знайшов ідеальне місце для стріч –
І з тих пір у взаємно закоханих душах
Зустрічаються ДЕНЬ і замріяна НІЧ.

Неля Романовська